День Соборності України: історичний шлях до єдності

22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки 1918 року та Акт Злуки українських земель рівно через рік – 1919-го. Вшановуючи пам'ять знаменної для нас дати, давайте згадаємо яким важким шляхом йшли українці до першої «маленької незалежності».

Новим поступом закінчувався 1918 рік. З хаосу руїн жорстоких імперій постали дві частини давньої української держави. Доля цих земель створила для них різні політичні та економічні умови.

Незважаючи на розбіжності особистих інтересів нових керівників, головна ідея що стала рушійною силою відновлення української    державності – єдність.

Українська народна республіка на чолі з видатним істориком Михайлом Грушевським утворена інтелектуальною елітою. Дещо романтичні погляди і відсутність політичного досвіду призводять до маніпуляції більшовицької Росії та зухвалих спроб прямої агресії. Західно-Українську народну республіку очолювали напроти люди з великим політичним досвідом, проте і це не зберегло їх від територіальних зазіхань з боку Польщі, Чехії та Румунії.

6 листопада делегація з УНР прибуває до Києва з резолюцією: проробити заходи до з'єднання всіх Українських земель в єдину державу. Вбачаючи у цій рішучій дії можливість разом дати відсіч багаточисельному ворогу і покласти край розділенню та розбрату. Але політичні потрясіння в УНР затримали довгоочікуване об'єднання. І лише 1 грудня 1918 року наперекір всім складнощам, на невеличкій станції провінційного містечка Фастів було врешті підписано доленосний для українського народу   документ – передвступний договір про злуку. Західно-Українська народна республіка та Українська народна республіка  заявляють цим непохитний намір перестати існувати як окремі держави а натомість увійти усією територією і населенням у справді одну неподільну державну одиницю. Давнішня мрія багатьох українців – єдина та соборна Україна замайоріла на обрії прапором надії. У час, коли на заході точилися запеклі бої з наступаючою Польською армією, а на сході малочисельні українські частини протистояли військам більшовицької Росії, цей акт став символом єдності, єдності якої так бракувало українцям.

Столиця радо вітала акт злуки. 22 січня о 12 годині на Софіївській площі Києва. Представник директорії Федір Швець в Універсалі проголосив: «Віднині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України: Галичина, Буковина, Ужгородська Русь і Наддніпрянська велика Україна. Здійснилися віковічні мрії якими жили і за які вмирали кращі сини нації. Віднині є єдина незалежна Україна. Віднині Український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил має змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної держави на добро і щастя робочого люду».

Попри всі політичні труднощі та незгоди акт Злуки є знаменною подією, що відлунням множиться у серцях нашого народу. Ця подія засвідчила перед усім світом неподільність українських земель і солідарність її громадян, ставши основою для сучасної незалежної України.

71 річницю проголошення акту Злуки український народ відзначив, створивши живий ланцюг, що з'єднав Київ та Львів. Незважаючи на радянську кон'юнктуру українці простягли один одному руки на 500 кілометрів , вийшли за межі усвідомлення своєї країни лише територіальною одиницею та показали своє прагнення до загальної соборності нації.  Так з 90-го року розпочинається новий виток державності України.

Акт Злуки, що зберігається в центральному державному архіві влади, є уособленням відродження України з попелу багатьох століть розщеплень, стравлювання жадібними до її ресурсів імперіями і до сьогодні несе в собі символ яскравої мети – єдності.

Закладена сто років тому та втілена в простих символах ідея єдності стає каменем в фундаменті сучасної української держави!