Ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджує низку підстав, за яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені протягом 3 років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство можуть бути визнаними недійсними, якщо:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Визнання правочинів недійсними здійснюється господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора.
Це значною мірою розширює можливості повернення майна боржника для задоволення кредиторських вимог та відновлення платоспроможності.