Інтерв'ю керівника Центрального МРУ МЮ (м.Київ) Кирила МІНЕНКА для "Юридичної практики"

— Пане Кирило, чим була обумовлена зміна структури територіальних підрозділів органів юстиції в Україні?

— Зміна структури обумовлена приходом до Міністерства юстиції України нової команди, а обґрунтована потребою оптимізації та зведення практики до одного знаменника. До створення Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції існували три регіональні органи: в місті Києві, Київській та Черкаській областях. А отже, й три різні центри керування, очолювані різними людьми, які генерували різну практику. І так у кожному з 27 регіонів України. Тепер кількість структурних підрозділів укрупнено до восьми. Вісьмом керівникам міжрегіональних управлінь легше спілкуватися, радитися, знаходити компроміси. Ми сучасна, молода, прогресивна і компетентна команда.  

У Мін’юсті також відбулися якісні зміни. Тепер міністерство працює ефективніше та оперативніше. І яскравим підтвердженням цього є діяльність Офісу протидії рейдерству, який лишень за три місяці показав, як можна впоратися з системним рейдерством. Це добре видно за динамікою розгляду скарг на бездіяльність державних реєстраторів нашою «місцевою» колегією. Примітно, що рішення колегії потім не оскаржуються в судовому порядку, відсутні критичні зауваження від професійної правничої спільноти. Це однозначний позитив.

Державні реєстратори та потенційні рейдери чудово усвідомлюють сучасну кон’юнктуру ринку, прогнозують швидку реакцію органу оскарження на їхні незаконні дії, тож не вдаються до багатьох протиправних методів. Менше зловживань — менше і скарг.

А якщо такі випадки й трапляються, то вони поодинокі. До прикладу, до Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації за минулий місяць надійшли 23 скарги на бездіяльність державних реєстраторів щодо затягування розгляду того чи іншого питання: у сфері реєстрації нерухомості — 11, у сфері реєстрації бізнесу — 12. Понад четверть скарг уже було задоволено.

— А укрупнення не вплинуло негативним чином на доступ громадян до територіальних органів юстиції?

— У жодному разі. Регіональні відділи державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС), відділи державної виконавчої служби й державні нотаріальні контори залишилися на місцях. Зрештою, незмінними залишилися територіальні округи, адже нотаріуси можуть діяти виключно в межах певного округу.

Фактично, це три основні напрями, за якими ми надаємо сервіс і де відбувається наша співпраця з громадянами: нотаріальні послуги, державна реєстрація і державна виконавча служба. Тому громадяни особливо не відчули процесу переформатування. Навпаки, зменшилася кількість контролювальних елементів, а замість начальників регіональних відділень і начальників управлінь діє один керівник, який і відповідає за роботу. Зрозуміло, якщо керівник у Києві, Київській і Черкаській областях один, то підхід до формування політики в тій чи іншій галузі також буде єдиним.

Повноцінно Центральне міжрегіональне управління під моїм керівництвом запрацювало торік, наприкінці грудня. За цих шість місяців ми отримали небагато скарг громадян, а ті, які надходять, стосуються незначних питань або того, чого не можна вирішити нашими зусиллями. Це нормально, коли люди скаржаться, але іноді вони не зовсім розуміють, до якого органу звертатися. Приміром, надходить скарга на державну виконавчу службу, проте все, що в компетенції органу, було зроблено. Тому громадянам варто звертати увагу на адресність, це зекономить їхній час. Наприклад, справи, де потрібно відновлювати строки надання послуги, розглядаються тільки в судовому порядку.

Наразі ми бачимо лише перспективну динаміку як в укрупненні, так і в роботі спільної системи міністерства як керівного органу і нас — управління, яке впроваджує політику міністерства в регіонах.

— До роботи в Мін’юсті ви працювали у сфері нотаріату?

— До жовтня 2019 року протягом чотирьох років я очолював Управління з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в місті Києві, а до того п’ять років був приватним нотаріусом. Тобто останні десять років своєї професійної кар’єри я тісно пов’язаний з нотаріатом, при чому і з боку приватного сектора, і з боку державного. Це безцінний досвід. На моє глибоке переконання, всі чиновники на топпосадах або претенденти на такі посади повинні мати у своєму професійному арсеналі досвід роботи в приватній сфері. Така праця змінює внутрішні установки і мислення, адже ти маєш подбати про заробітну плату своїм підлеглим, оренду офісу, світло, воду… І я вже мовчу про потребу прогодувати свою сім’ю. Натомість зарплатня державного службовця не завжди і не в усіх структурах залежить від його ефективності: наприкінці місяця він так чи інакше її отримає. Приватний сектор такої «розкоші» собі дозволити не може, він має реагувати максимально швидко. Якщо ви власник ресторану, де несмачно готують, до вас не підуть клієнти. До вас не звертатимуться клієнти, якщо ви нотаріус, який неякісно вчиняє нотаріальні дії.

Імплементація та інтегрування певних методів роботи з приватної сфери в державну не просто корисне, а й необхідне. Мені, наприклад, це допомагає відходити від надмірної бюрократизації процесів, а на перше місце ставити потреби й запити суспільства. Я чудово усвідомлюю, що очолюю орган, який покликаний забезпечувати функції, необхідні громадянам. Тобто основними в цій системі є громадяни. Власне, таким чином я й намагаюся організувати роботу своїх підлеглих: людина має отримувати якнайліпший сервіс, і якщо вона незадоволена, то це наша проблема, а не людини, адже до кожного можна знайти підхід навіть у безвихідній ситуації. Якщо, приміром, прохання особи неможливо виконати, то можна це пояснити так, що вона зрозуміє і залишиться вдоволеною відповіддю, а можна так, що потім отримаємо чимало скарг і негативний досвід комунікації з державним органом. Важливо також розуміти, що наші співробітники здебільшого юристи, а люди, які до нас звертаються, — зазвичай ні, тому ми прагнемо надавати послуги та відповідати на звернення простою «людською» мовою. Щоб після того, як людина вийшла від нас, їй не довелося йти до іншого юриста для тлумачення. І я переконаний, що ми досягли значних успіхів у цьому питанні. З кожним днем ми як інституція стаємо відкритішими, людянішими.

— Ви підтримуєте ідею переходу на єдиний нотаріат? І як у такому разі будуть забезпечуватися права незахищених верств населення? Коли, за вашими прогнозами, Україна перейде до єдиного нотаріату?

— Річ у тім, що від середини 2000-х років державні та приватні нотаріуси наділені однаковими функціями. А перехід до єдиного нотаріату передбачає відсутність поділу на державних чи приватних, буде просто нотаріус. Я абсолютно підтримую ідею переходу до єдиного нотаріату: якщо суб’єкти професії виконують ідентичні функції, немає сенсу їх розділяти.

А права людей будуть захищені в будь-якому разі. Міністерством юстиції України розробляється механізм захисту прав малозабезпечених верств населення, буде затверджено гарантований державою розмір плати для окремих категорій нотаріальних послуг. Скажімо, відкриття спадщини є неминучим процесом, хоче цього особа чи ні, вона змушена йти до нотаріуса. Тому громадяни повинні мати змогу отримати такі послуги за максимально захищеними державою цінами.

Але цей процес не є швидким, а сама реформа нотаріату не є надто популярною серед правничої спільноти. Мін’юст планує розробити цю реформу протягом трьох років. Наразі в міністерстві працює така команда однодумців, яка не лякається комплексних реформ, не боїться брати на себе відповідальність і не цурається складних процесів, таких як реформа пенітенціарної системи чи нотаріату.

— Чи достатньо в міжрегіонального управління інструментів для того, щоб декларувати нові якісніші політики співпраці з громадянами та втілювати їх у життя?

— Так, у цілому достатньо. І тут мову треба вести не стільки про достатність інструментів, скільки про ефективність команди, підбір хороших менеджерів. Знаєте, про таких ще кажуть: «Людина на своєму місці».

У Центральному міжрегіональному управлінні я особисто відповідав за підбір команди. Хочу вас запевнити: я не шкодую про жодне з ухвалених кадрових рішень. Нам вдалося сформувати команду однодумців, професіоналів, здатних мислити і діяти прогресивно.

— І чого революційного в найближчому майбутньому чекати від такої команди?

— Ми намагаємося «перевести в цифру» всі можливі процеси.

Один із наших глобальних проєктів — оцифрування реєстрів прав, які ведуть бюро технічної інвентаризації (БТІ). Але цей процес залежить не тільки від нас, певних змін потребує законодавство. Електронні дані мають отримати юридичну значимість і силу, відтак реєстраторам не потрібно буде послуговуватися виключно паперовими документи, достатньо буде й електронних. Цей проєкт є надзвичайно важливим для максимального захисту власників та інвесторів. Ба більше, прозорість і запобігання маніпуляціям із Державним реєстром речових прав на нерухоме майно є однією з умов поліпшення місця України в рейтингу DoingBusiness. Інвестор має знати, що, вкладаючи кошти в нерухомість в Україні, він не купує кота в мішку, а його права буде захищено. Це стане хорошим аргументом для переконання, що в цю країну можна і треба вкладати гроші.

Паперові архіви та існування даних виключно на папері створюють величезні можливості для зловживань. Процес оцифрування слід було розпочинати ще в 2013 році, коли БТІ втратили повноваження у сфері державної реєстрації речових прав. З різних причин архіви досі не оцифровано, але ми активно над цим працюємо. Наразі ведуться перемовини з представниками органів місцевого самоврядування Київської області — саме тут ми плануємо започаткувати пілотний проєкт.

Ми хочемо запропонувати такий механізм, за якого органи місцевого самоврядування самі б прагнули оцифрування. Щоправда, з єдиним підходом ще не визначилися. Можливо, це буде інтеграція з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, або буде створено окремий реєстр. Але в будь-якому разі одне з найголовніших завдань полягає в захисті даних. Доступ до реєстру має бути в обмеженого кола громадян, а саме — в реєстраторів, яким ці дані потрібні, крім того, треба передбачити можливість великої кількості користувачів, а також надання юридичної значимості копіям, які перебуватимуть у реєстрі. Одразу від паперових примірників ми відмовитися не зможемо, але ми маємо змінити парадигму існування архіву як якогось сакрального місця і єдиного джерела даних.

Певні можливості для розвитку електронних інструментів комунікації ми помітили під час карантину. Приміром, прийом у ДРАЦС відбувається виключно за попереднього запису телефоном чи через телеграм-помічник, а також через портал електронних звернень у галузі діяльності ДРАЦС. Таку платформу ми прагнемо зробити в межах наявних потужностей. У подальшому плануємо прийти до того, що послуги, які регламентовано за часом їх надання, можна буде отримати в бажаний для особи час. Можливість отримати певні послуги під час обідньої перерви надзвичайно актуальна для жителів великих міст, де всі кудись поспішають.

Або інший приклад. Під час карантину відділи державної виконавчої служби почали частіше комунікувати з громадянами через електронні засоби зв’язку. На даний час у Єдиному реєстрі боржників можна знайти інформацію, чи є особа боржником, у якому відділі відкрито виконавче провадження, а якщо вам не надходила постанова про закриття виконавчого провадження, можна зателефонувати до відділу і попросити надіслати її електронною поштою. Постанова міститиме QR-код, відсканувавши який на мобільному пристрої, ви матимете можливість для оплати карткою. Тобто ми намагаємося мінімізувати контакт чиновника з громадянином, але там, де без цього контакту не обійтися, зробити його максимально комфортним.

Крім того, ми запровадили низку помічників у телеграмі: будь-хто може поставити запитання щодо нотаріату, ДРАЦС, державної виконавчої служби в електронному вигляді і отримати миттєву відповідь. Тепер для цього не обов’язково телефонувати. А колегія з розгляду скарг може надіслати стороні стисле і знеособлене рішення вайбером. Попри те, що держава нас не зобов’язує цього робити, ми намагаємося імплементувати найліпші приклади взаємодії з приватного сектору. Це не передбачено нашими посадовими обов’язками — ані моїми, ані моїх співробітників. Але відповідно до основних принципів права ми маємо допомагати громадянину, а не відстоювати свою позицію щодо того, що ми нікому нічого не винні.

— Які методи керування і комунікації з командою ви застосовуєте?

— Якраз комунікація в нас чудова. Я прагну мінімізувати паперове спілкування між відділами й управліннями, залишити його виключно там, де воно потрібне (приміром, прохання придбати певну кількість матеріалів за державні кошти має бути документально підтверджено). А наради в нас відбуваються здебільшого шляхом Zoom-конференцій, зокрема і з тими людьми, які перебувають у Києві, і навіть із людьми які в цій будівлі. Завдання ставляться в месенджерах, що також дуже швидко і зручно. Наради з приводу того, як провести нараду, — не наш метод, чиновник має бути на своєму місці і бути ефективним. У своїй роботі ми використовуємо всі доступні продукти цифрового світу.

— А як вдається проконтролювати виконання завдання, яка поставлено в месенджері?

— Розумієте, команда звикає до такої моделі спілкування. А хороша команда — це та, яка не боїться свого керівника, а боїться його підвести. Тому з цим проблем немає. Такі моменти працюють краще, ніж службові записки. Навіть наше щомісячне звітування відбувається в електронному вигляді, що унеможливлює маніпулювання зі строками подання звітності чи змістовним наповненням. Тепер, наприклад, щоб ознайомитися з показниками діяльності державної виконавчої служби за квітень, мені не потрібно їхати на роботу, я можу зробити це з дому навіть о 9 годині вечора, коли завгодно.

Це щодо внутрішньої комунікації. Але головна наша мета, повторюся, — бути максимально ефективними й непомітними для людини. Коли людина отримує якісну послугу, вона на цьому уваги не акцентує, хороший сервіс зазвичай не помічають. А от негативне ставлення відразу запам’ятовується, а потім проявляється в небажанні звертатися до державних органів.

Взагалі я гадаю, що держава йде у правильному напрямку в питанні зменшення бюрократизації та полегшення доступу до певних сервісів. Чому раніше це існувало? Ускладнений доступ відкривав корупційні можливості. Пригадуєте, ще кілька років тому величезні черги були навіть за закордонними паспортами, але умовний кум-брат-сват міг пришвидшити цей процес. Утім диверсифікація послуг створює на ринку здорову юридичну конкуренцію. Візьмемо для прикладу державну і приватну виконавчу службу. Тепер державний виконавець змушений працювати ефективніше, інакше в нього не буде роботи. Рівень сервісу в державному і приватному секторі мусить вирівнюватися.

Це питання із серії: чи потрібні Україні приватні суди, приватні слідчі ізолятори, приватні тюрми. Як на мене, поліпшені камери в слідчих ізоляторах (СІЗО) — це чудова ініціатива, бо такі камери існували завжди. Моя мама — адвокат із 35-річним стажем, тому я з дитинства чудово знаю, яким чином працює СІЗО і як раніше можна було отримати поліпшені умови. За хабарі. А зараз цей момент хочуть узаконити, тож отримані кошти будуть йти не комусь у кишеню, а установі, що дасть змогу поліпшити якість інших камер. Потрібно чітко усвідомити, що з точки зору закону в СІЗО перебувають невинуваті люди: особа є невинуватою, доки протилежне не доведено в суді. Умови мають бути ліпшими і для тих, хто може собі дозволити комфортнішу камеру, і для тих, хто не може собі цього дозволити. Установи можуть заробляти самостійно і виділяти певну кількість коштів для покращення умов перебування інших ув’язнених.

На моє переконання, розвиток правового суспільства вимірюється рівнем опіки щодо людей, які не можуть подбати про себе самостійно, і рівнем виправних систем. Чим розвиненіша країна, тим ліпші умови в тюрмах, тим краще забезпечуються люди пенсійного віку. І ми маємо рухатися таким самим шляхом. Коли всі українці почнуть сортувати сміття і викидати батарейки куди потрібно, зміниться підхід і свідомість. Адже, якщо ви сортуєте сміття, не зможете дозволити собі викинути недопалок із вікна автомобіля. Здавалося б, це такі дрібниці… Але завдяки таким моментам якраз і змінюється правосвідомість.

Має пройти певний час переосмислення цінностей громадянами і становлення суспільства. Адже воно починається з кожного з нас. І гідна поведінка всіх нас є важливим внеском у розбудову всієї держави. Патріотичніше прибрати за собою сміття після пікніка, ніж показово одягнути вишиванку на свято. Зрозумійте мене правильно. Я за популяризацію національної символіки та цінностей, але зовнішній вигляд має відображати внутрішнє ставлення.

Бесіду вела Христина ПОШЕЛЮЖНА