Право у зміні прізвища, власного імені та по батькові

 Право фізичної особи на ім’я належить до особистих немайнових прав, що встановлені Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ).

Складовою права на ім’я є право розпорядження ним, що включає в себе право на зміну імені.

 

Частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка передбачає право кожної людини на повагу до її особистого і сімейного життя, визначено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права.

Отже, фізична особа, яка досягла 16 років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові.

Оперуючи поняттями «вільно», «на власний розсуд», ЦКУ передбачає вчинення особою дій за особистим бажанням та у власних інтересах.

Фізична особа, яка досягла 14 років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою батьків.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені, та (або) по батькові такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

 Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я, та (або) по батькові за згодою одного з батьків, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав стосовно цієї дитини або якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження, або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

     У разі заперечення одного з батьків щодо зміни по батькові дитини спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків стосовно дитини та інші обставини, що засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини.

 

Підстави для відмови у зміні імені:

  *здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом;

  *наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

  *офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

  *подання заявником неправдивих відомостей про себе.

 

До відділів державної реєстрації актів цивільного стану.

Так, правові та організаційні засади державної реєстрації актів цивільного стану визначені Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі – Закон).

У свою чергу відповідно до частини другої статті 3 Закону державна реєстрація актів цивільного стану проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до цього Закону, Цивільного та Сімейного кодексів України та інших актів законодавства.

 

Державна реєстрація зміни імені проводиться лише стосовно громадян України і не тягне за собою внесення змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно особи, яка змінила ім’я, та її малолітніх і неповнолітніх дітей, крім передбачених законом випадків, а також повнолітніх дітей.

 

Ні, у кількості змін власного імені особу обмежувати теж ніхто не може.

Але звертаємо увагу, що після зміни ім'я доведеться обмінювати й усі документи, що посвідчують особу: паспорт, закордонний паспорт, водійське посвідчення, пенсійний.

 

Якщо ж особа таки зважується змінити власне ім'я, то для цього їй необхідно подати до відділу ДРАЦС за місцем свого проживання заяву про зміну імені та додати до неї наступні документи:

  * свідоцтво про народження заявника;

  * свідоцтво про шлюб (у разі коли заявник перебуває у шлюбі) або про розірвання шлюбу (у разі коли шлюб розірвано);

  * свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);

  * свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно раніше було змінено;

  * свою фотокартку;

  * квитанцію про сплату державного мита.

 

 

Загальні підстави для відмови у державній реєстрації актів цивільного стану встановлені статтею 21 Закону, згідно з якою у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо:

1) державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;

2) державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;

3) з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень.