У яких випадках фахівці юстиції відмовляють у державній реєстрації нормативно-правового акта

Фахівці юстиції можуть відмовити у державній реєстрації нормативно-правового акта (НПА) у випадках, прямо передбачених законодавством. Основним нормативно-правовим актом, що регулює це питання, є Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731.

Згідно з цим Положенням, основними підставами для відмови є:

Невідповідність Конституції, іншим актам законодавства України, міжнародним актам з питань прав людини, прав осіб з інвалідністю, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), видання без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:

• порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи і законні інтереси громадян та юридичних осіб або покладає на них не передбачені законодавством обов’язки;
• виходить за межі компетенції органу, що його видав;
• містить норми, що призводять або можуть призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;
• не відповідає вимогам законодавства про мови;
• видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першійстатті 25 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (на підставі повідомлення ДРС).

 Неузгодження із суб’єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами, відсутність позиції уповноважених органів щодо нормативно-правового акта з питань, що стосуються соціально-трудової сфери та/або прав осіб з інвалідністю;

 Неузгодження з дорученням, даним органу, що видав акт.

У разі відмови у державній реєстрації, суб'єкт нормотворення отримує відповідне письмове повідомлення із зазначенням конкретних причин відмови. Нормативно-правовий акт, у державній реєстрації якого відмовлено, підлягає скасуванню суб’єктом нормотворення у п’ятиденний строк з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації акта.