Юридичне слово тижня — НІКЧЕМНИЙ ПРАВОЧИН

Нікчемний правочин — це правочин, який є недійсним із моменту його вчинення, оскільки його недійсність прямо встановлена законом.

 

Простими словами: це угода, яка не має юридичної сили автоматично — навіть без рішення суду.

 Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України:

недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому випадку визнання його недійсним судом не вимагається.

   Тобто такий правочин є недійсним «за замовчуванням».

  Водночас, важливо враховувати вимоги ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги до правочину:

- зміст правочину не може суперечити закону та моральним засадам суспільства

- особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

- волевиявлення має бути вільним і відповідати внутрішній волі

- правочин має вчинятися у встановленій законом формі

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може порушувати права та інтереси дітей.

 

  Тож, підстави нікчемності (зокрема) є всі порушення вищезазначених вимог, передбачених ст. 203 ЦК України.

 

 Правові наслідки недійсності правочину згідно ст. 216 ЦК України:

- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов’язаних з його недійсністю;

- сторони зобов’язані повернути одна одній усе отримане;

-  у разі неможливості повернення — відшкодовується вартість;

- збитки та моральна шкода підлягають відшкодуванню винною стороною;

- можуть застосовуватись спеціальні правові наслідки, встановлені законом;

- наслідки нікчемного правочину не можуть змінюватися за домовленістю сторін;

- вимога може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою, а суд може застосувати наслідки з власної ініціативи.

 

  Однак, попри те, що нікчемний правочин є недійсним автоматично, на практиці часто виникає необхідність звернення до суду, щоб:

* застосувати наслідки недійсності

* або належним чином захистити свої права.